З відкритими долонями,за лаштунками ночі.
Я звільню свій біль.
Легким протягом сутінок,ледь помітно
увійду в твоє життя.
Відкрию завішені вікна, тихо посміхнуся.
Я не говоритиму тобі, про кохання.
Лиш стану спекотною прохолодою.
Мурашками по тілу і дотиком.
Не говоритиму...
Спокушатиму недопитим вином,
"ненароком " розбитим келихом.
Я не говоритиму про кохання.
Нишком цілуватиму щорання,
солодше улюблених цукерок
Розчинюсь у снах,несхожих на екрані.
Я стану птахою, без вирію на висоті
Що востанє плаче, як роса.
Я не говоритиму про кохання.
У твоїх думках літатиму,до своїх примар.
Лиш там я вільна, істерично божевільна.
Я твоя розмита мелодія,
до нестями коштовно забута фобія
Розвію тебе, не поспішаючи.
А зірваним вітром зіграю у мовчанку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681921
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2016
автор: Марина Василюк