Жила-була на світі дівчинка. Звали її Осінь. Вона дуже любила літечко. Щороку приїджала до бабусі та дідуся у гості на літні канікули. Осінь з радістю ходила разом із ними в ліс по гриби, подобалося їй випасати у полі корівку Зірку. Та час відпочинку збігав.
До від'їзду залишалися лічені дні, як раптом дівчинка почула чийсь плач. Тоненький голосочок линув із бабусиної клумби. Дівчинка пильніше придивилася і побачила маленького ельфа, що сидів на пелюстці ромашки. "Хто ти?". Ельф схлипнувши, мовив: "Дзін-дзін!". "Чому ти плачиш, Дзін-дзіне?". "Зла фея викрала мій чарівний пензлик. Літо закінчується, а я мав би за допомогою нього розфарбувати усі листочки на кущах та деревах!". "Не хвилюйся, я розшукаю його! Але як знайти злодійку?". Ельф дав дівчинці чарівну насінинку і наказав: "Коли лягатимеш спати, поклади її собі під подушку. Що станеться далі - сама побачиш!". Дівчинка все так і зробила і... задрімала. Аж раптом побачила перед собою маленький, схожий на іграшковий, палац. Вона його підняла і потрусила. А з нього несподівано випала мініатюрна фея у чорному вбранні, що міцно у руці тримала пензлика. "Ого! Людина!" - злякано запищала вона. "Віддай вкрадений пензлик і я тебе не скривджу!". Феї не хотілося віддавати його, проте безпека була для неї дорожчою. "Гаразд!" - промовила розчаровано фея і простягла украдену річ дівчинці.
Коли Осінь прокинулася, то поряд з її ліжком був незвичайної краси пензлик, що виблискував усіма кольорами веселки. Взяла його дівчинка і пішла до клумби. "Дзін-дзіне! - вигукнула вона і миттю перед нею з'явився уже знайомий раніше їй ельф - Я знайшла пензлика!" - радо сповістила дівчинка. "Знаєш, я уже старий. Тобі, бачу, можна довіряти. Чи не могла б ти мені допомогти знову? Розфарбуй листочки на деревах та кущах!" "Я би з радістю. Та як же я розмалюю, коли ледве до них дістаю?". "Не хвилюйся, спробуй!". "Гаразд!" - мовила дівчинка і прийнялася за роботу. Дарма вона хвилювалася. Щойно торкалася пензликом листочка, як все дерево ставало кольровим. Побачив Ельф старання дівчинки і подарував їй чарівного пензлика. З тих пір Осінь щороку в одну і ту ж саму пору розфарбовує дерева. Коли ж люди дізналися, чиїх це рук справа, назвали кольорову пору року на честь дівчинки.
Липень, 2016; смт. Нова Ушиця
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2016
автор: Світлана Крижановська