Океан розпочався з думки
Й моменту,
А розлився Вічністю.
Коли свідомість моя думає
Про текучість усього сущого,
То все навколо поглинається
Раптовістю й відчуттям попелястого жаху,
А думки опісля стають кристалами піску.
Ти наповнюєш долоні ним
І засіваєш простір.
Завдяки тим рухам зродиться
Спокій та непереборне відчуття
Присутності чогось вищого
Та довершеного,
Більш теплого, ніж миготіння зірок уночі.
Жага доторків кладе нас додолу,
На плесо мідної трави,
Й у мені починає жити голос твій
Зосередженим зростанням тепла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2016
автор: Олена Ганько