Теслі шибениць

                                                         «...Ми  копаємо  могилу  в  повітрі
                                                                   там  лежати  не  тісно...»
                                                                                                                                 (Пауль  Целан)

                                                         Пам’яті  добровольців  1798  року

Ми  вганяємо  цвяхи
У  легке  жовте  дерево  -  
Свіжотесане,  ясеневе,
Ми  б’ємо  молотками  -  
Важкими,  залізними
По  м’якому  пахучому  дереву,
Ми  клепаємо  шибениці
Собі,
Нам  -  ірландцям
Під  злими  цівками
Воронованих  крісів  англійських,  
Ми  клепаємо  шибениці
На  яких  буде  добре  гойдатись
Нам  -  ірландцям
На  солоному  вітрі
Оливного  моря  Ірландського
(Тільки  балки  скриплять).
А  ти,  Маргарито,  твої  коси  руді  -  
То  ж  чудова  мішень
Для  стрільців  у  червоних  мундирах.
З  мене  був  добрий  тесля
Ще  до  того,  до  того,  до  того,
Як  пили  ми  на  пагорбах  вересу
Чорне  віскі  ночей.
Ще  до  того,  до  того,  до  того
Як  майстер  млина  -  того  самого,
Що  перемелює  всі  наші  біди,
Вказав  мені  шлях
У  табір  повстанців  -  
Глен-да-Лох.
А  ти,  Маргарито,  все  чекала  вогню,
Що  спалив  наше  селище
І  поле  ячмінне  нашого  клану.
Я  влучав  у  червоні  мундири
Зі  старого  мушкета  -  
З  іржавого  кріса,
Що  від  батька  отримав  у  спадок.
Нас  так  мало  в  тумані  -  
Рудочубих  повстанців.
Тільки  вітер  співає
Над  руїнами  замків,
Над  порожніми  гленами
І  кам’яними  хрестами...
А  Ірландія  плаче,
А  Ірландія  плаче
Без  сліз...

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680046
Рубрика: Верлібр
дата надходження 25.07.2016
автор: Шон Маклех