Пройшли уже і воду, і вогонь,
І мідь дзвінка на сонечку іскриться…
Ти – гілочка із дерева мого,
Чи я з твого – яка у тім різниця?
Й коли тебе недоля пропече
Чи я зачахну у прогірклій зоні,
Підставлю я завжди своє плече,
Чи ти – добром наповнені долоні.
Бо на вітрах житейських перехресть
Не можемо зважати на погоду:
У наші гени вкарбувалась честь
Прадавнього шанованого роду.
Її пронести, наче знамено –
Найвище наше право і молитва.
І щоб нас не чекало, все одно
Ми мусим довго і щасливо жити.
Щоб потім естафету передать
У молодечі і надійні руки,
Яким вогонь, і труби, і вода –
Лише ази житейської науки.
Які піднімуть вище горизонт
І на добро залишаться багаті.
Ми будем потішатися крізь сон –
Не пострамили батьківської хати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678876
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2016
автор: stawitscky