Самозванцю,ти крав мої ночі,
В синій замок вітрів посадив,
Цілував мої втомлені очі,
Я заснула,-ти замок спалив.
Самозванцю,ти втік тої миті,
Я згоріла дотла в тім вогні.
Поміж нами порвалися ниті,
Що єднали колись на землі.
Самозванцю,мій враже довіку,
Нащо замок вітрів спопелив?..
Сині зорі спадали без ліку,
Наша казка розвіялась в дим...
P.S.:
Ти ніколи не будеш моїм.
Я не стану ніколи твоєю.
Ти далеко у небо злетів.
Я на землю упала зорею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2016
автор: Вікторія Коваленко