І знову дихає з небес студений дух, як в пізню осінь.
Дощі мілкі щоденно йдуть, закрили хмари літню просинь.
Невже на сонячне тепло, на літній рай нема надії?
Що посадили – те зійшло, та на врожай мізерні мрії.
Як день на день, так рік на рік, прогнозам всупереч, не схожий.
І не завжди події днів даються нам по Волі Божій.
Хоч грішна душенька людська за втраченим сумує раєм,
Та перешкоди на шляхах ми часто самі обираєм…
Отак у нашому житті негадано-неждано сталось:
Ми в європейськім майбутті життя достойне визирали,
Але обрали крикунів, як на біду, собі у владу.
Їх випирає із штанів, а ми, - дурні! – плетемось ззаду…
Щодня у нас, як в грудях кіл, болюче і важке питання:
Як вижити у плині днів, що в рота класти дітям зрання,
Якщо платіжну оплатив, то не лишилось і на хліба?
А ціни не повзуть униз… Кому потрібна ця погибель?!
АТО… не згоден я із цим! Це не АТО – війна сучасна.
Лише гібридною зовуть… та тим вона ще більше страшна,
Бо у свідомості людей роздвоєння ще більш зростає:
Чи справді ворог наш сусід? На заробітки ж он, пускає…
А наша влада в балачках все заколисує країну
Не збудувавши ще хоч щось, лише примножує руїну.
Бо ж весь отой потенціал з яким ввійшли у дев’яності,
Як динозавр - навік пропав: лишились з нього тільки кості!
І списує все на війну… багатство цідить з моря крові
Та як той кліщ: невсипно п’є, та присягається в любові.
Наблизився напевно час, коли обірветься терпіння.
Прокинеться звитяга в нас, у серці спалахне горіння,
Візьмемось всі тоді гуртом у власній хаті прибирати
Бо вже давно пора, пора, неситій зграї чосу дати!
Ми – не скоти! Ми – не раби! Не мовчазні, покірні вівці.
Ми Волі вольної сини з ім’ям шляхетним – УКРАЇНЦІ!
16.07.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678314
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.07.2016
автор: dovgiy