сонні під'їзди гримлять перегаром вчорашнього дня
дивні валізи пірнають між люду й піщáних дверей
ліжко моє мов стерня
скошених Нею ночей
стрілки годинника ллють свою білу кров в темінь часý
що тільки виник а вже мусить йти туди звідки прийшов
краплями сточить красу
згладить зарублений шов
сонні під'їзди мовчать про людей одне одним забутих
в глиняних гніздах сидять вони німо закутані в стіни
море тримають за бутиль
що розлива святі вина
й чую крізь сутінь:
"ні, я не винна..."
14.07.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677929
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2016
автор: Микита Баян