На Купайла зламалася Літа короткого шляху стеблинка. Маків червоних вогнем відпалала вершина. Й покотилось до осені сонце пожовклою стежкою долі. І чимдалі, тим швидше. Забравши з собою всі барви весни, забирає і літні - на шати осінні, щоб не плакала я за теплом, а раділа тим барв переливам, бо я народилася в них. Дякую, Сонце, тобі! Справді, красу Осені не описати.Та тепла в ній нема, і тому я вже плачу, що минає це Літо кожну мить, щохвилинно. Розтає, як найкращий мій сон...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677162
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 10.07.2016
автор: Мирослава Жар