Слова, слова - то наші діти, від душі, із серця
Складаються у рядочки, римуються вперто.
То життя прожите плаче, в думи одяглося,
Поміж люддя тиняється, спати не вляглося.
Бо і нічка у безсонні проходить німому.
Не розрадити ті думи. Ні крапки, ні коми
Не поставити, буває, не вдається, втома
Налягає так на плечі, аж зводить содома.
Що вовчицею завив би, дивлячись на місяць,
Коли вповні, а ще зорі багряніють, світять.
Та зранечку сонце зійде - соловей щебече
І вже слово натщесерце, вже по нову рече.
Ллє тепло на стежку стару споришем сповиту
І латає, пестить мрію, загортає в свиту,
Щоб зігрілася, убралась в кольорову гаму
Та побігла межи люди дивувать віршами.
Закладати в спраглі душі підвалля крилате,
Так учила нас ще змалку на святках бо мати.
Щоби дух свободи вився високо над нами,
Майоріли герб і прапор, щоб міцно руками
Ми тримали ці святині, ми - Вкраїни діти,
Сила волі в нашій крові, годі її вбити.
08.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676881
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2016
автор: Валентина Ланевич