Я під вишнею стояла, дивилась на стежку,
Виглядала миленького аж годину й чвертку.
Рахувала довгі тіні берези й тополі,
Добігав вже вечір в нічку, думки стали кволі.
Мовив милий, що я вишня, чарівна та пишна,
Я ж до нього, як покликав, так відразу вийшла.
І на груди йому впала, цілував у щічку,
Говорив, що мене любить, таку - невеличку.
Я від слів його зімліла, теребила коси,
Як на луг роса упала, кликав у покоси.
А там зірок, зірок ясних і дурманить м’ята,
Милувались до схід сонця, китичка прим’ята.
07.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2016
автор: Валентина Ланевич