Росте вгору льон, - вітер гне стебло,
Синій-синій цвіт, мовби неба тло.
Закохалась я в очі сині ці, -
То дитинства слід, він на все в мені.
Рвала-рвала льон, - перевеслом в’язь,
Мріялось тоді: буде в мами зять.
Простилала сніп на суху стерню,
А з очей сльоза: я - люблю, люблю.
Бігла стежка вниз по крутім ярку,
Писало життя там криву дугу.
В грудях серце: тьох, - тугою зайшлось,
Вишитий рушник збережу для двох.
Заплету вінком синій-синій льон,
Плине річечка між високих крон.
Покладу вінок на гладь поміж хвиль:
"Де любов несіть - не рахуйте миль".
07.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676668
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2016
автор: Валентина Ланевич