Купальська ніч любові

Ой,  на  Івана  та  й  на  Купала
Там  дівчинонька  в  лузі  ходила,
Квіти  збирала,  віночок  плела
Ой,  на  Івана  та  й  на  Купала  -

доноситься  від  річки  дівоча  пісня.Це  ж  нині  свято  Івана  Купала,  або
як  ще  його  називають  Івана  Лопухатого.Мабуть  тому,  що  цієї  пори  лопухи  ростуть,  наче  дерева.А  ще  такого  лопуха  вбирають-
прикрашають  у  цей  день  і  навкруг  такої  "мариноньки"  водять  дівчата  хоровод.

Кругом  Мариноньки
Ходили  дівоньки,
На  долині  дощик  іде,
На  долині  та  й  біля  калини,  гей...

 Це  чудове  свято  сягає  своїм  корінням  часів,  коли  люди  поклонялись  язичеським  богам-ідолам,  вірили  в  магічну  силу  природи.Ще  й  досі  у  пам"яті  народу  збереглась  легенда,немов  би  колись  давно-давно
у  богині  Вардани  народились  близнята  брат  і  сестра,  яких  нарекли
Ладо  і  Лада.Та  коли  вони  підросли,  то  закохалися  одне  в  одного.Але  родоначальниця  усіх  древлянських  богів  Ягна,  що  в  перекладі  означає  "живий  вогонь"  або  "вогонь  життя",  не  допустила  їхнього  пошлюблення  доти,  доки  вони  не  пройшли  кількох,  насланих  нею  перевтілень  і  потім  перестали  впізнавати  одне  одного,  стали  чужими.Їх  перша  ніч  любові,  освячена  купанням  у  річці  і  дала  початок  святу,  яке  згодом  стали  називати  святом  Івана  Купала.

Ой,  на  Івана,  на  Купала
Ходить  Ганнуся  гарно  вбрана,
Із  нею  Йванко  вітається,
Залицятися  стидається  -

співають  дівчата,  плетуть  віночки,  щоб  потім  пускати  їх  на  воду  і  дізнаватись  де  їх  чекає  щастя.В  який  бік  попливе  віночок,  звідти  й  чекати-виглядати  милого-судженого.

Ой,  ти,  місяцю  світи  та  не  грій,
Щоб  мій  віночок  та  й  не  згорів,
Щоб  мій  віночок  цілим  зостався,
Милесенькому  в  руки  дістався  -

чується  чистий,  сильний  дівочий  голос.
 І  коли  ці  слова  пісні  справджувалися  та  вінок  і  справді  потрапляв  до  рук  вимріяного  у  снах  тієючи  іншою  юнкою  коханого,  то  дівочій  радості  і  щастю  не  було  меж.
І  вже  на  березі  ріки  палає  величезне  вогнище,  полум"я  якого,  здається  сягає  неба.Та  нічого  вже  не  страшно  дівчині,  коли  поруч  той,котрому  до  рук  потрапив  її  віночок,  яким  сама  доля  єднає  їхні  руки  та  серця.І,  тримаючись  міцно-міцно,  стрибають  вони  через  полум"я,  щоб  усе  життя  бути  готовим  йти  один  за  одним,  як  мовиться  у  вогонь  і  воду.
Сміх,  жарти  й  веселощі  не  втихають  аж  до  світанку.То  тут,  то  там  спалахує,  як  купальський  вогонь,  пливе,  немов  річкові  води,  лине  аж  у  піднебесся  пісня:

Ой,  на  Івана  та  й  на  Купала,
Там  дівчинонька  віночок  плела,
До  річеньки  йшла,  в  воду  пускала
Ой,  на  Івана  та  й  на  Купала.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський