Десь далеко–далеко у казковому світі живуть собі два братики дракончики Солодкó та Холодкó. Найбільше у світі ці дракончики люблять солодощі. Та не тільки їсти їх полюбляють братики, а ще й самі вигадують, та виробляють усілякі смаколики для мешканців казкового світу. Мають вони затишну майстерню–крамничку у великій печері, де завжди стільки покупців, що вони змушені були взяти помічників на роботу. Щоб ті у крамничці порядкували й солодощі продавали, а вони — дракончики зі всіма справами щоб устигали. Солодкó і Холодкó все нові й нові солодощі виробляли. Деякі рецепти в кулінарних книгах Солодко вишукував, але здебільшого вигадував свої власні. Тому кекси, пироги, тортики, тістечка, пряники, печиво та цукерочки були особливими і неповторними. А ще ж готували й інші смаколики — зефірчики, мармеладки, шоколадки, халву та вершки, всього й не перелічиш. Та ще й оформляли дракончики усю ту смакоту оригінально та красиво. Солодкó дмухав вогнем, і коли було треба щось підрум’янити, чи розігріти, чи запекти, то вміло це робив. Холодкó ж в основному допомагав братикові, бо був молодшим і ще не все вмів робити самостійно. Проте мав дуже відповідальну роботу. Він дмухав холодом і збивав та охолоджував креми для тортів та тістечок. А ще, і це найвідповідальніше, забезпечував потрібну температуру в коморі–холоднику. Бо якраз там зберігалося все приготоване солодке добро.
Якось Солодкó готував новий крем для вафельного тістечка. Скрутив вафельний коржик ріжечком і наповнив його кремом. Та от біда, той крем чомусь ніяк не хотів застигати. От дракончик і каже братикові:
— Чуєш, Холодкó, ану дмухни на цей крем будь ласка. Може він трохи густішим стане.
— Гаразд, — озвався дракончик, що страшенно любив дмухати холодом. Він набрав повні груди повітря та як дмухне.
— Ой! — вигукнув Солодкó, — не так сильно, бо вся моя лапа аж заморозилася та вкрилася інеєм.
— Вибач, — засоромлено потупив оченята Холодкó. Він завжди трохи переборщує із холодом, бо як ви вже знаєте, маленький іще й тільки вчиться всьому.
Правда Солодкó не посварив брата, як то іноді траплялося, а тільки роззявивши рота зачаровано кліпав очима.
— Ого, — нарешті озвався. — Це щось!
Холодкó й собі пильніше подивився на те, що тримав у лапах братик. Воно, оте щось, мало дуже цікавий вигляд. У вафельному ріжку виблискувала білосніжна кулька.
— Красиво, — прицмокнув язичком Холодкó.
— Еге, якщо не рахувати мою задубілу лапу. Цікаво, що ж оце у нас із тобою вийшло?
— Треба покуштувати, — запропонував молодший братик.
— Ну, так. Хто першим куштує?
— Якщо вже я накапостив, то мені й доведеться куштувати, мабуть, — мовив Холодкó.
— Гаразд. Куштуй! — підганяв Солодкó, бо йому вже кортіло якомога швидше довідатися, яке воно на смак, оте щось.
Дракончики ще деякий час дивилися то одне на одного, то на невідомо що в лапі Солодкả. Тоді Холодкó обережно лизьнув білосніжне диво і аж замружився від задоволення.
— Ну? Як? — нетерпляче спитав старший братик.
— Во! — витягнув вгору великого пальця Холодкó. А далі додав: — Холодна смакота.
Солодкó й собі обережно лизьнув нового смаколика.
— О! Та це ж дивовижно–холоднючо–смачнючо, — видав скоромовкою дракончик. — Ще не знаю, як ми оце назвемо, але впевнений, що воно буде користуватися великим попитом у спекотну погоду.
— Навіть не сумніваюся, — відповів Холодкó.
— Тоді гайда робити ще оце, щось. А назву придумаємо, коли закінчимо роботу, — запропонував Солодкó.
Закипіла робота. Скоро, чи не дуже, але дракончики впоралися із приготуванням нового десерту. Склали все те добро в холодильній коморі, а Холодкó ще й холоду побільше надмухав, щоб бува не розтеклося все. І задоволені братики всілися на порозі своєї домівки–печери.
— Завтра у нас що? — спитав Солодкó.
— Що? — не зрозумів Холодкó.
— Неділя!
— То й що?
— А те, що прийде багато покупців, щоб придбати солодощі. Так?
— Так.
— Отож ми влаштуємо безкоштовне частування новим отим, що ми з тобою зробили, і яке ще не має назви, — вголос міркував, чухаючи носа, Солодкó.
— Може назвати його солодкий сніг? — запропонував Холодкó. — Чи солодкий лід?
— Надто довга назва, хоч і гарна, — заперечив Солодкó.
— А як тобі назва морозяне диво? — знову спитав Холодкó.
— Напиши-но на піску, — щось обмірковуючи сказав старший дракончик.
Холодкó знайшов гілочку і почав старанно виводити букви на стежинці перед домівкою: «МОРОЗЯНЕ ДИВО».
Солодкó ходив навколо того напису то в один бік, то в інший, то зліва на право, то справа на ліво. Нарешті зупинився перед написаним і виголосив:
— Ось як буде, дивись! Узяв з лапки Холодкả гілочку і закреслив кілька букв, а тоді прочитав і задоволено посміхнувся. Молодший братик і собі почав читати: «МОРОЗ////ИВО».
— Морозиво!— вигукнув Холодкó і також посміхнувся.
— Чудово звучить, правда?
— Так.
— Отож завтра усіх частуємо морозивом.
Наступного дня усіх відвідувачів крамнички солодощів братики дракончики частували новим прохолодним смаколиком. Усі були в захопленні від такого чудового й смачного частунку. Згодом Солодкó та Холодкó ще багато експериментували зі смаками, кольорами, тому морозива є багато видів та смаків.
Чи то правда, а чи ні, та кажуть старі мудрі сови, що у тих краях бували й морозивом смакували. Рецепт у дракончиків попрохали, та й рознесли його світами. З того часу і в казковому світі, та й у нашому також, і дорослі, і малі дуже люблять морозиво. А ви любите Морозяне диво?
Закінчилася моя казочка про братиків дракончиків. Але є ще й інші казки про інших дракончиків, і не тільки про них, тому… Далі буде!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2016
автор: Ніжність - Віталія Савченко