Картинно по дрібці на день,
Годину, на вічність, поволі
Малесеньку щілину стулиш,
Щоб сонячний промінь злякався.
Не вислизнув раптом з кишень,
Вужем просковзнувши з неволі,
Допоки ламаєш, сутулиш
Ту душу, - він з нею побрався.
Картинно те дзеркало вщент
І навіть відлуння замовкло,
З гори покотилося, кволі
Бажання руйнуючи криком.
Хоч серце тріпочеться ще,
Але вже, як листя, пожовкло.
В обіймах чумної неволі
Волає чужий "гоп со смыком".
[img]http://jivukakdura.ru/wp-content/uploads/2016/07/tresnutoe-zerkalo.jpg[/img]
Картинно латаєш кожух,
Пошитий з блохи, чи блохою?
Накинеш біді на рамена.
Хай гріється в спеку... зимою,
Як зірветься долі обух -
Погрозою висне ж лихою
І вирветься лава вогненна,
То й пекло накриє пітьмою.
05.06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676285
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2016
автор: Ліна Ланська