Не сквернослов намарне, не потрібно
плювати на святе, на цвіт і світ,
бо жде обов'язково десь отвіт
за все содіяне.
І де ішов нерівно,
прийдеться повертатися назад
в дощі покути, під каменепад.
І хто тоді поможе нести хрест?
Ба чи не Той - обпльований безвинно
збиратиме в пучок твої сивини?
А свій, скалічений борнею, білий перст
простягне вдаль, указуючи шлях
душі твоїй, зчорнілій, як земля.
Чи лиш тоді нарешті стрепенешся?
Згадаєш молитви?
Ба, навіть страх
повисне на деревах, на руках...
А вже запіють за стіною півні перші,
і стане янгол зважувати ніч
на правдокрилля отчому плечі.
То ж, не бреши, що знаєшся на зорях,
що во́ди поспивав з усіх джерел,
бо лиш горі́ вмикається реле
до щастя і біди, добра і горя -
усе на те, щоб жити і рости,
міцніти вірою, молитись і цвісти,
у серці несучи ясну любов,
без пімсти сонцю, зла і скверних мов...
3.07.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675884
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2016
автор: Леся Геник