- Ви чули, як співають чорні солов’ї? А він, Григорій Нечипуренко, чув. Він ішов понад вербами стежкою, що вела вихилясами вздовж Стоходу та повторювала усі вигини річки, а призахідне сонце купало свої теплі промені у хвилях, що тихесенько хлюпались об піщаний берег.
Від швидкої ходи розстібнута сорочка молодого чоловіка тріпотіла полами. З одного боку спадаючи донизу, з іншого - чіпляючись за літрову пляшку "Оболоні", яку ніс у руці. Комірець сорочки, як і все тіло Григорія, після денної косовиці, віддавав міцним чоловічим духом.
Чоловік зійшов зі стежки, ступнув до краю річки, скинув із себе змокрілу сорочку та пірнув у зігріту спекою водяну купіль і віддав всього себе у її насолоду.
По часі вийшов на берег, відкоркував пляшку пива та спрагло приклався до горла пляшки ще вологими від води губами. А в цей час над його головою обізвався соловей:
- Віть-цок, віть-цок, - так, буцім на другій ноті, хтось клацнув язиком, приклавши того до піднебіння.
Як заряд електричного струму, що несподівано пройшов через тіло, обізвався той спів у ньому, а в голові промайнула думка:
- Ну, чого їй не вистачало, адже був завжди уважний до неї, Галини, своєї жінки, кохав бо її і двоє ж діток нажили разом. Он, і хату нову побудували. Зирить звіддалік зараз на нього закритими вікнами. І де він узявся на їхню голову, отой шилохвіст, Микитка Свистун. І треба ж було їм зустрітись у тому магазині, де Галя працювала продавчинею. Усе приходив до магазину, усе заводив різні розмови про те, про се, а ніде правди діти - те Микита уміє справно, те у нього не віднімеш. Казав уже Галі, коли приходила до нього просити тушковану свинину, що поділили навпіл, як та ішла від нього жити до Свистуна, щоб верталась, він усе пробачить їй, дітей ради, а вона йому мовила, що любить Микиту, а чи ж Микита любить її, хто те знає, хто його знає...
За тими роздумами й незчувся Гриць, як дійшов до дверей власної домівки, отямився, як війнуло на нього з кімнати, із відкритого ним отвору, пусткою.
Він підійшов до вікна, відсунув штори і, включивши телевізор, вмостився на диван, поставив поруч на стілець надпите ним пиво, щоб зручно було дивитись телепередачі, зокрема новини на каналі "1+1", які він, в міру можливості, намагався не пропускати, і заразом відпочивати.
А телеведуча Наталія Мосейчук уже розповідала про нашестя жаб у якомусь там селі, в якому, він і не дослухався. Сидів, тягнучи все так же, із горла пляшки, пиво, розслабився.
Раптом Мосейчук посуворішала з обличчя. Вона говорила про те, що, в зоні АТО, на шахті "Бутівка" загинули чотири бійці Окремої Тактичної Групи імені капітана Воловика, що двоє із них родом із Києва і що сьогодні, на Майдані Незалежності, відбулося прощання із загиблими бійцями.
Григорій, відсторонивши пляшку, став уважно дослухатись до її слів, а з екрана телевізора на нього уже дивилось мужнє обличчя командира окремівців - "Кулібіна" Олега Кузько. На лиці "Кулібіна" лежала тінь зажури, утрата його бійців важкою ношею лягла йому на плечі, каменем тиснула на груди, адже він душею переймався усіма і кожним окремо взятим бійцем, як то люблячий батько потерпає за своїх рідних дітей та він командир і, щоби не відчував він сам, він ітиме зі своїми бійцями пліч-о-пліч, ділячи з ними навпіл усі фронтові випробування і в голосі командира зазвучали сталеві нотки:
- Ми все витримаємо, якщо ви будете нам допомагати, якщо ви станете нацією - то ми будемо вашим авангардом.
І, як на підтвердження тих слів, на екрані телевізора з’явилась кремезна, сивочола постать, з оселедцем на голові, що спадав на широку брову, окремівця "Бабая", як символ стійкості і непохитності, як втілення козацтва, що була тією рушійною силою, що вела у бій не ради слави, а за честь, в ім’я волі та свободи.
Грицеві здалось, що "Бабай" Сергій Михайлов підморгнув йому з екрана телевізора і він на мить завмер, а комар, що до цього часу дзижчав, кружляючи навколо нього, вп’явся жалом у щоку. З несподіванки молодик так ляснув себе по обличчі, що, аж гук пішов по кімнаті, сполохуючи собою по кутках остогидлу тишу. І тільки останнє сонячне проміння крізь незашторену шибу кинуло йому пучок світла, а ще, за вікном виспівував чорний соловей своєї:
- Віть-цок, віть-цок.
02.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2016
автор: Валентина Ланевич