Усе моє життя пов"язане з дітьми,за винятком, хіба що воєнних років, коли найважливішим нашим завданням було уберегтися від німчури,( так дорослі, та й ми діти, називали гітлерівських окупантів).
З малих років я пам"ятаю, що наше подвір"я було переповнене дітлахами.. Це були і сусідські діти, яким було цікаво саме в нашому дворі, бо ж тут їх ніхто не ображав, а крім того вони знали, що ми з братом завжди придумували якісь нові ігри, заняття, та й у нас було що їм показати, саме Василькові вироби і мої шиті ляльки. А ще щоліта до нас у село на канікули приїжджали діти наших родичів.
Нам з братом було добре, адже ми мали з ким гратися, пустувати, веселитися.
Окрім цього наші гості допомагали нам пасти корову та теля, годувати домашню живність і навіть сапати город, хоча це в них і не виходило, та ми показували, що і як робити, одним словом учили їх працювати. А от нашій мамі було непереливки, адже нагодувати таку ораву було нелегко. Їй не вистачало ані часу, ( вона працювала щодня з ранку і до вечора), ані продуктів. Добре, хоч на городі були свої огірки, помідори, кавуни, дині; а в садку вишні, малина, порічки, смородина. А ще мама дозволяла нам з братом самостійно готувати якусь страву. Хоч нам це й не дуже подобалося, та куди ж ми дінемося, підкорялися: і варили, і пекли, і салати готували, і навіть варення або повидло варили, та компоти, благо цукор був.
Час від часу до нас приходила наша бабуся Настя, приносила нам молоко, або ж доїла нашу корівчину, і готувала нам якусь страву. Одного разу вона зварила суп - затірку. Мій троюрідний брат у місті такого супу ніколи не куштував, тож уплітав його за обидві щоки, та все допитувався у бабусі, що ж це за суп такий, що в місті про нього ніхто й не чув. А він же такий смачний. Бабусі набридло йому раз -у - раз пояснювати, що це суп-затірка, то вона якось з пересердя і докинула: "Жири мовчки!"
Хлопець замовк, а наступного дня, коли мама насипала іншого супу, Вітя не став його їсти, а лише покопирсався ложкою і відсунув тарілку. Стривожена мама запитала: "Вітю, у чому справа?" Той же їй пояснив: "Хочу супу жиримовчики!"
Сміху було багато, а мама пообіцяла, що завтра буде йому його улюблений суп.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675521
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 01.07.2016
автор: геометрія