Тополі наче привиди в пітьмі,
Розкинули у сторони гілляки
Й хитаються патлаті і страшні,
Неначе величезні вурдалаки,
А вихор прилітає знов і знов,
Шумлять дерева в цьому з ним союзі,
Здається,промовляє сотня мов
І музика лунає в тому лузі.
В природи є незвідане життя,
Таке,що людям геть незрозуміле.
Про що шепоче уночі гілля?
Куди летить вітрець зарозумілий?
Чому так забарився дощик цей,
Що довго на прогулянку збирався?
Не зрозуміти цих простих речей
Чому,наприклад,вітер розгулявся?
Що так розгнівало,стривожило його,
Можливо дратувала літня спека,
Яка добилася усе-таки того
Що він примчав сердитий іздалека,
Полишив те,що я колись давно
Любила,розуміла та бажала,
Коли був Луцьк у мене за вікном
І чужини тоді душа не знала.
28.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675173
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2016
автор: Руслана Сапронова