Як могло таке лихо статися,
Щоб родюча Вкраїнська земля,
Годувальниця наша одвічна,
Згодувать не змогла трударя?
Тридцять третій ударив голодом,
Сорок сьомий добавив мук.
Україна моя, народе мій!
Скільки горя зазнав ти й розлук?!
І за що, за які провини
Вимирав наш славетний рід?
А за те, що любів він волю,
За козацький наш родовід.
Я пригадую розповідь батька
Про страшні ті голодні роки,
Як від голоду люди пухли.
Вимирали старі й малюки.
Як товкли берестове листя
З кукурудзяним качаном,
Щоб спекти макорженик прісний,
Що у горлі стояв клубком.
І бабуся мені повідала,
Що було після тої зими.
Як за колос у полі зірваний
Їй п*ять років дали тюрми.
Як за планом доведеним зверху,
Все в колгоспі забрали зерно.
Усе вимели до зернини,
Щоб посіяти не було.
А тоді, як колгоспне скінчилося,
То в людей відбирати пішли.
Та й забрали усе до квасолини –
Помирати народ прирекли.
До безтями доведені люди
Поїдали собак і котів.
За якіж це гріхи невідмолені
Супостат умертвляв козаків?
Ось чому тебе, мій народе,
Через муки й тортури вело.
Україно, не дай себе зрадити,
Щоб такого повік не було!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674540
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.06.2016
автор: Петро Скубій