У ночі, коли випадуть роси,
І задумливе місто вже спить.
Мерехтіння зірок, так високо,
Вона дивиться в небо, й мовчить.
А на росах мов каплі кришталю,
Що лиш з місячним сяйвом живуть.
Огортають якоюсь печаллю,
Що не можу до ранку заснуть.
Я дивлюся так довго на небо,
Що так манить туди, в височінь.
Ніч- прекрасна, давно зрозуміла,
І так хочу туди, в далечінь.
Я вдихаю її до останку,
Мов останні краплини жаги.
І не спатиму знов до світанку,
Я будую до щастя мости.
Я збираю росу кришталеву,
У долонях тобі принесу.
Я сьогодні твоя королева,
І ми разом зустрінем весну.
Я залишусь з тобою до ранку,
Поки з неба не зникне зоря.
Поцілую тебе на світанку,
З денним світлом я вже не твоя.
Ти чекай, поки випадуть роси,
І як місяць запалить кришталь.
Я стоятиму тут на порозі,
І ми знову повернемось в рай.
Поки ніч має право над світом,
Я твоя, до останніх хвилин.
Я залишусь в твоєму зеніті,
І на росах ранкових перлин.
Ніч сховає нас знову і знову,
Я в полоні твоїх думок.
Буде в нас лиш тілесна розмова,
Що придумало небо для двох....
НАДІЯ КИШЕНЯ 22.06.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673879
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2016
автор: КОЛЮЧКА