Ми безглуздо брешемо в очі,
Порушаючи віри канони,
Ми даруємо... темряву ночі,
Ми ховаємо... болі та стони...
Ми безглуздо дивились у небо,
Ми месію чекали, як завжди.
Нам видовищ та хліба не треба,
Нам би мудрість, на вік, не на завжди.
Чи почують нас ті кому треба.
Може сестри, а може... брат.
Нас насильно тягнули до неба
Прикували безглуздо до... врат.
Ми багаття палили... і в небо
Підіймалися мудрі думки
«До зірок…»,... то не наше кредо
На Землі нам суспільство… вовки.
Заглядали на Місяць в ночІ,
Обіцяли .... на Марсі сади.
Ну, а Землю... палили в печІ
Та забор за забором клали.
Затягла нас фантазія в небо,
І все далі і більше в космос.
А дитинству хліба не треба,
Без надій, залишили дорослість
Ми за звичкою, безглуздо брЕшемо,
Обіцяя, все буде… колись.
Продаємо себе, та…задешево,
Не злітаємо... більше вниз.
Натискають на кнопку, йдемо...
Та на важіль, співаємо стиха.
Нам на шию наділи ярмо
Оберегом від всякого лиха.
Замінили серця на мотори,
Замість розуму, більше звичка.
Та на вікнах запнуті штори,
Від дверей не ключі ... лише відмичка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673825
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.06.2016
автор: Dema