Весна минула і запахло літом,
люблю бродить полями за селом.
Луги широкі так і манять цвітом,
зелено-, жовто-, різнобарвним сном.
Волошки в житі – сині оченята,
червоні маки мов вогні горять.
Край поля васильки як ті солдати,
схиливши голови тихесенько стоять.
Як пахне липою, а ще квітковим медом
і полином терпким, і чебрецем.
Колись на пасіці старим накрившись пледом,
сидів в дитинстві з сяючим лицем.
Тривожать пам‘ять скошені отави,
на повні груди я вдихаю цей нектар.
Встеляють ніжно шлях шовкові трави,
попереду ж в степу горить пожар.
То сонечко за обрій вже сідає
й остання бджілка з поля ген летить.
В такі хвилини серце завмирає,
а іноді воно іще й щемить…
Щемить, жалкує за безкраїм небом,
де буйний вітер хмари розганя,
немов волосся розвівав у тебе
і довгу гриву прудконогого коня,
коли скакав у юності полями,
коли з коханою годинами блукав.
Тепер один броджу високими хлібами,
кохану Бог давно до себе взяв…
Як п‘янко пахне в полі різноцвітом,
а навкруги стоїть така краса.
То чебрецево-волошкове пахне літо
й іскриться вранці перлами роса.
21.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673768
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 22.06.2016
автор: Олександр Мачула