Я вмію літати.
Я не завжди це розуміла - іноді мене можна було спіймати.
Хоча ховатись я вміла,
але залежністю від землі я вже
перехворіла.
Тепер я вмію літати.
Я не дозволю кожному
це знати.
Лише своїм дзеркалам,
снам
і поодиноким читачам,
які, можливо, також літають,
які більше, ніж я, мабуть знають,
відриваються від землі
як сузір'я:
білі,
малі,
летять у високогір'я,
бо вміють літати.
Так само, як діти вчаться читати:
ще кострубато
та вже сміло.
Швидко та
зарозуміло,
що комусь аж від того гидко -
дивитися знизу,
із деградації, кризи
як я літаю
і трішки вдаю, що все знаю -
цього не перевірити,
бо мене не спіймати.
Доведеться повірити,
що я вмію
літати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673408
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.06.2016
автор: Попіл Фенікса