Дитинства озивається луна

А  ті  стежки,  де  бігало  дитинство,
Чагарниками  заросли  давно,
Літає  там  лиш  хуліган-вітрисько
І  спогадами  стука  у  вікно.

Немає  із  суницями  галяви,
Там  зеленіють  сосни  молоді,
Та  перешіптуються  верби  кучеряві,
Що  вже  не  можна  й  вмитись  у  воді.

Ставок  же  теж  заріс  і  замулився,
Та  жаби  кумкають,  а  були  ж  коропи,
Листям  засипало  і  лісову  криницю,
Вже  не  згадать  коли  хто  з  неї  пив.

Бо  нікому  почистити  джерельце,
А  молодь  про  криницю  ту  й  не  зна.
Дитячих  років  озивається  луна  -
І  щемом  відгукнеться  в  моїм  серці.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672886
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський