Непричетні, але приречені, неприручені, але присутні,
намалюєм, надумаєм дотик наших хотінь доступність
ув окістя етеру згіркле, зв’яжем линвами навхрест зап’ястя,
в скам’янілих містах залітні, самі собі здогад щастя.
Неприручені, так не схожі на поснулих і лагідних звірів,
там підступним був свідком місяць, таврував їм знаки на шкірі,
вони ж квапно ділили здобич, пили поспіхом, як у спеку,
ще і ще невситимі безумці, здичавівши під срібним деком.
На поталу віддавшись ночі, в мед солоний на зламі – «ніколи»,
неопізнані, спізнені, пізні на орбітах незграбної долі,
манівцями, покривджені вітром ,- гостинця ж ніхто не пророчив,
бездоріжжям, де фіри чумацькі шлях торують в нікуди щоночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672594
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.06.2016
автор: Лана Сянська