Усе іде із старту в нікуди,
Один за одним йдуть собі й роки.
Не поспішають,а куди спішити?
Треба ж дати людям шанс пожити.
Минулі спогади пливить за горизонт подій,
І вже минулі здогадки минули обрій мрій.
У хмарочосі видно як життя пливе,
І поки бачиш це ,то ти є щось живе.
Вдихаєм кисень,видихаєм газ,
Й так проходить за часом час.
Минають дні,за ними й роки,
О,скільки в світі є мороки!
Хтось переймається що поступив не так,
Хтось думає,що він останній із невдах,
А комусь думати і не дано,
Йому на світ весь все рівно.
Хтось насолоджується й хвилиною,
Хтось відчуває свою провину.
Комусь совість дорікає,
А хтось про слово "совість" надь не знає.
Усі ми різні-індивіди.
А ведемо себе як інваліди.
Завжди ми перші маєм бути-
В тролейбусі зайняти місце,поїсти незабути.
А як же далі будем жити?
Чого чекати? За чим тужити?
А жити треба як людина,
Вона серце у собі мати повинна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672422
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.06.2016
автор: Віталія Моспан