Ми – мінливі,
незаймані барви на тілі етюду,
що зрадливо несхожі
зрання, пополудні й у смерк.
Марно прагну вхопити за хвіст
нетривку амплітуду,
за якою комета Життя
мчить з Появи у Смерть.
Марні спроби зловити вертку,
фонтануючу думку.
Неприборканий бик
вправно змахує з рогу аркан.
Нездоланні.
Плоть їхня не чує тягар обладунків.
Легкодухі...
Плоть їхня – офіра питву й цигаркам.
Так метаюсь між першими й тими,
яких – наостанок.
Полустанок порожній.
«А потяг... Ще ні? Чи... Ту ту?»
«У дорозі...» –
ледь вітер розрає
шорсткими вустами.
«...між Появою й Смертю» –
гудки скинуть з думки фату.
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671956
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.06.2016
автор: Олександр Обрій