ПРОДОВЖЕННЯ ДО КАЗКИ ПРО СОКОЛА ТА БІЛОЧКУ

КАЗКА  ПРО  СОКОЛА  
ТА  БІЛОЧКУ

Сокіл  літав  над  землею  
та  про  сім’ю  свою  Соколину  дбав.
Аж  раптом  він  над  лісом  пролітав  і  побачив,  
як  з  гілочки  на  гілочку  гарненька  Білочка  стрибала,  
своїми  вушками  та  хвостиком  гарненькими  махала.
І  зразу  Білочка  Сокола  в  себе  закохала,  
хоча  вона  також  свою  сімейку  мала.
А  Сокіл  чув,  але  не  вірив,  
що  є  кохання  та  любов  з  першого  погляду.
Як  її  тільки  Сокіл  не  називав:  
Сонечком,  щоб  було  йому  світло.
Голубкою,  щоб  з  ним  літала.  
Малюком,  щоб  його  любила.
Білочкою,  щоб  його  кохала.  
Білочка  на  слова  відреагувала  та  прошепотіла:  
–  Прошу  мене  Білочкою  не  називати.  
Я  краще  буду  Сонечком  твоїм  
і  буду  завжди  тебе  зігрівати.  
І  так  Білочка  ця  для  нього  Сонечком  стала.
Вона  стрибала,  а  він  літав  і  на  крилах  своїх  постійно  її  колисав.
Вона  для  нього  була  радістю  та  любов’ю.  
Сокіл  з  Сонечком  своїм  до  сонця  намагався  долетіти  і  тішитися,  
щоб  завжди  її  біля  себе  мати,  оберігати  та  зігрівати.
З  часом  виявилося,  що  Білочка  нечемною  була,  
її  щось  перемикало  
і  Сокола  до  себе  не  підпускала.  
Таке  і  раніше  з  нею  бувало,  але  на  всі  дрібниці  
Сокіл  уваги  не  звертав,  її  любив  та  кохав.  
Одного  дня  вона  йому  все  сказала:  
–    Соколе,  ти  крадене  щастячко  моє!  
І  перспективи  в  нас  з  тобою  я  не  бачу.  
Ти  сказав,  що  сім’я  –  це  святе,  
а  святість  треба  берегти!  
Ти  не  готовий  і  не  хочеш  це  все  руйнувати?
Не  думаючи  сокіл  став  відповідати:  
–  Коли  я  ці  слова  промовляв,  не  думав  я  
і  не  гадав,  що  ти  для  мене  станеш  одною  
і  дорогою.  Що  біль  такий  сердечний  та  душевний  буду  мати.  
Нам  двом  потрібно  трішки  часу  дати.  
Як  казала  ти,  що  три-чотири  роки  ладна  чекати!

23.05.2015  р.
А.  Рогуля

ПРОДОВЖЕННЯ  КАЗКИ  ПРО  СОКОЛА  ТА  БІЛОЧКУ

Промайнули  роки…  Сокіл  весь  цей  час  з  думкою  про  любов  свою  над  землею  літав  
та  про  соколину  сім’ю  дбав.
Але  Білочку  свою  любив,  не  забував,  
він  весь  цей  час  про  неї  пам’ятав,  
і  вона  завжди  кружляла  в  його  голові.  
Думками  дякував  їй  за  те,  що  дала  йому  пізнати  та  відчути,  що  таке  справжня  любов!
В  останній  день  вона  йому  сказала:  
–  Соколе,  ти  неадекватний!  Я  довго  за  тобою  спостерігала,  мені  незручно  буде,  якщо  поруч  зі  мною  буде  такий  Сокіл,  як  ти.  Ти  гарний,  добрий,  але  тебе  трішки  занесло  не  туди.  Ти  в  мені  помилився,  я  різка!  О  так!  
Сокіл  не  сприймав  ці  слова  серйозно,  тому  що  до  безтями  її  любив  і  готовий  був  для  неї  небо  прихилити,  вона  для  нього  була,  
як  місяць  на  небі…
З  часом  він  усе  зрозумів,  як  вона  любить  деталізувати  слова,  поведінку,  але  так  нічого  
не  зрозуміла  про  нього!  
Висновок  один:  
У  казки  такий  кінець,  
Сокіл  Білочці  –  не  пара!
Ось  така  і  в  природі  буває  запара!  

12.06.2016  р
А.  Рогуля


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671833
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 12.06.2016
автор: РАЙ - Рогуля Андрій Йосифович