Збери росу, світанок нею плаче,
Закоханий у теплу літню ніч.
Він так чекає боязко й терпляче
Миттєву зустріч їхню віч-на-віч.
Він дарував у день своє натхнення,
Яке черпав з незнаного тепла.
Та як відкрив їй серця одкровення –
Вона злякалась світла й утекла.
А він її старався відігріти,
Щосили у проміння загортав.
Та він не бачив: ці нічні софіти –
Це він для неї ніччю запалав.
Та він не знав, що тінями встелила
Вона для нього інший бік трави.
По-своєму вона його любила,
По-своєму і він її любив.
Збери росу. Кохання нею плаче,
Загублене невмілими людьми.
Ти спробуй ще, по-іншому, як краще,
І для любові мову віднайди.
26.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2016
автор: Альбіна Кузів