Вечір плив над садами білявими зоряно-світло,
Зазираючи в залу, що принишкла в єдинім чеканні,
Де на сцену знайому, святково й весняно розквітлу,
Перша вчителька йшла зі своїм щиросердним вітанням.
Мила посмішка вуст і бентежністю сповнені очі,
Бо ж учительська доля – то поклик на ціле життя,
Де уроки мов сходи і роками недоспані ночі…
А що діти дорослі – так неждано нове відкриття…
Кіноплівку доріг прокрутила, не схибивши, пам’ять:
Перша вивчена буква і тепло задушевних розмов,
І молитва у храмі, і світи, що незвіданим манять,
Й філософія щастя між щоденних простих настанов.
Мовить ніжно душа у святій материнській любові…
Тільки голос сьогодні так невчасно й зрадливо тремтить.
І злітає добро разом з сумом в відпущенім слові,
Й це єднання сердець вже не сила нікому спинить.
Проростуть добрі зерна, що чесно і щедро посіяні,
Зійдуть в мирі любов’ю на моїй українській землі,
Якщо юнь підросла й відлітає у далі омріяні,
Якщо в серці живуть незабутні для нас вчителі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671276
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2016
автор: Людмила Пономаренко