В далекий край відлітали журавлі,
Із собою взяли у дорогу гілку калини,
Щоб на чужині розвіяла печалі жалі,
І духом рідної землі зцілила сиротину.
Паросток калини, саджу на кам'янистій землі,
Щоб зросла у рясний кущ і зацвіла біло- біло,
Із України, .- вісточку несли на крилах журавлі ,
І підневільному птаху, її муза додала духу і сили.
У спеку , поливаю зранку до ночі чистою водою,
Пильную, від зливної грози буревійних вітрів,
Щоб пташці запалювала вогник свята у любові ,
І надією, була у завтрашній день серед чужих світів.
А відірвана гілка , не цвіте на чужині,
Її природню красу спалили дощі сіль вода,
Від злив .зсохнув паросток під небом синім ,
Бо він росте,.- де чорнобрива матінка земля.
А калина,- щаслива у розлогому заквітчаному лузі,
Де дзвенить водиця струмочок із польової криниці,
У запашних травах їй виспівують пісні пірнаті друзі,
І є дзвоном землі, заповіту Шевченка -сизокрилої птиці.
М ЧАЙКІВЧАНКА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671082
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.06.2016
автор: Чайківчанка