Край небосхилу

                       «На  край  небосхилу,  туманний,  сумний,
                           Йшла  ніч,  набрякаючи  зорями  й  тінями.»
                                                                                   (Федеріко  Гарсія  Лорка)

           Великдень.  1916.  Сто  років  минуло…

Ніч  блукала  вулицями
Старого  хворого  міста
(Ніч  –  ця  стара  жебрачка  
В  свитині  латаній
З  патлами  нечесаними  Часом  –  
З  руками  –  стрілками  годинника,
З  очима  –  банькуватими  сновидами  –  
Блукала)
А  потім  пагорбами  –  
Саме  цими  –  зеленими,
Саме  оцими
(Вирийте  на  вершині  кожного
Криницю  глибоку,
Щоб  зазирнути  в  саме  потойбіччя,
Рийте  кротами  сліпими,  рийте!)
Блукала
Збираючи  зорі  в  свою  торбу  діряву,
Дмухаючи  на  Місяць-жарівку
Чи  лямпу  гасову
(Кожна  лямпа  –  нафтарня)
Своїми  вустами  пошерхлими,
Подихом  сухим-сухотним
Дихала
Часом
Кроносом  нечесаним.
А  ми  думали  темно
А  ми  думали  ніч
А  то  нам  насправді
Повиколювали  очі
Зайди  в  червоних  мундирах  -  
Покидьки  Кромвеля
(Їх  гнилі  човни  не  втопило
Море  ірландське  студене,
Чи  то  не  студене,  а  лише  солоне)
А  ми  біля  пошти
Над  якою  прапор  мальований  гірчицею
А  ми  так  –  лише  хотіли  по  кулі  в  серце
Після  Великодня,  
А  ми  так  –  бо  весна,  а  ми  лишень  так  –  
Чомусь  померти  вирішили
Чи  то  стати  темою
Для  пісні  чи  для  то  для  стогону  
Куликів  на  болотах
І  завивання  вітру.
Ми  так  –  для  теми
Ловили  серцями  кулі
З  гавкаючих  англійських  крісів…  
Бо  ж  понеділок  -  поливаний.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2016
автор: Шон Маклех