ДО ГІРКОЇ ДОЛІ.
Доля, моя доля, чом ти наче клин
Вбитий в тіло кволе? Гірка, як полин…
Марно я старався збутися тебе.
Ти мені закрила небо голубе.
Мав крилату душу, прагнув висоти!
Та міцні тенета накинула ти.
Придавила тяжко тіло до землі,
Аби жила пташка в клітці та імлі.
Я не можу, доле, слухатись тебе:
Попри свою неміч лину до небес,
Де тепло від Бога, ласка від людей,
Де радісна пісня рветься із грудей.
Бо ще сяє в небі сонце золоте
І весна красою по садках цвіте.
Знаю, знаю доле, що не ті літа,
Що в життя не прийде пора золота,
Коли все, що має збутися, - десь там,
Де юначі мрії в зоряних містах…
У важку годину, коли обмаль сил,
Трохи і поплачу… та ще до могил
Подумки підійду, в слабості грішу…
Бо у потойбічних помочі прошу,
Аби мене взяли у свої міста,
Де, як вірять люди, казка золота…
Та чи так?.. не знаю… сам не вірю в те.
Тільки тут, я бачу як життя цвіте,
Як воно, мов диво: кожному із нас
Подарунки сипле у прийдешній час.
Є тут і кохання, є тут і журба;
Є тут пиха пана і ганьба раба;
Є мета висока та злочинна хіть;
Є краса для ока, чорнота страхіть;
Є байдужість сіра, є і співчуття…
А двома словами – повнота життя.
Одібрала, доле, ти у мене все…
Часом жду зі страхом: що ти принесеш
У наступній миті, чи в майбутні дні?..
Тільки Україну ще лиши мені!
Бо це найдорожче, що живе в душі.
Те, без чого згинуть: Муза і вірші.
28 травня 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2016
автор: dovgiy