ВІДМОЛИЛИ.
Відмолили мене добрі люди,
Аби я поміж ними ще був.
Мабуть, ще я не знаний повсюди,
Ще про мене не кожний почув.
Я чогось не здійснив своєчасно,
Своїм словом не всіх обігрів.
Хоч душею був сонечком ясним
І в ночах смолоскипом горів.
Треба жити та ще і триматись,
Навіть там, де опори нема;
Де самотність панує у хаті;
Де в літах порядкує зима.
І тоді, коли ближнім прийдеться
Потихеньку від мене піти,
Треба стримати трепети серця
І достойно сказати «прости»…
Не клясти, не бурчати, не злитись,
Геть забути про власне добро…
Як і завжди: ще людям світити,
Випромінювать серця тепло.
А вже потім, коли тіло гноту,
До останньої риски згорить,
Ви не лайте мене за скорботу,
За сльозину, за слабості мить,
Пробачайте мені за кохання
У якому я щастя не мав,
Про яке від зорі до смеркання
Соловейком у тернах співав.
Відмолили мене добрі люди
Отже: хочеш не хочеш – живи!
І твори, доки квітне повсюди
Малахітове море трави.
29.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669152
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2016
автор: dovgiy