Я не думав, що знову – війна,
Хтось із нас не поверне додому.
А на житньому полі жнива,
Ті жнива, що не треба нікому.
А я думав, війна – не моя,
А я думав, війна є чужою.
І не буде горіти земля,
І не буде чадіти смолою.
Вже те поле закидало в сніг
І женці косять зовсім не трави,
Може хтось тих людей приберіг,
Для якоїсь страшної забави?
А я думав, війна – не моя,
А я думав, війна є чужою.
І не буде горіти земля,
І не буде чадіти смолою.
Коли ляже останній покіс,
Не росою омитий, сльозою,
Ми піднімемось знов, у весь зріст,
Станем тою, живою рікою.
Ця війна, уже стала моя,
Ця війна, вже не є нам чужою.
Там, де в полі горіла земля,
І до неба чаділо смолою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2016
автор: Віктор Ох