1.
Урук-Хай (зображення) – елітний воїн, тренований орк. Під час великої війни урук-хаї становили найбільшу загрозу для альянсу людей, гномів та ельфів. Впізнати їх легко – в них малюнок білої долоні на обличчі та кривий закривавлений меч, що летить в твій бік. Релігійність їх подібна паладинам, та священнослужителям. Урукхаї здебільшого аскети та самітники, що живуть в великій пустелі, чи в орчих монастирях серед орчих Шаманів. Один з них вартий десятьох інших орків. Про людей чи ельфів я мовчу…
З мемуарів Генерала Карнах Ліна (Генерала Лі) про велику війну з орками.
***
Корабель підстрибував на хвилях нагадуючи листок підкидає мий вітром. Шторм посилювався. Вітер нещадно наносив свої удари. Темне небо ставало світлим від постійних спалахів блискавки, і ставало видно наче був день. Матроси стрімголов носились по палубі, виконуючи свою роботу. З гори за штурвалом на них кричав капітан. Так лаються або моряки, або чоботарі. Ще можуть лаятись шахтарі чи работоргівці, але таких на цьому кораблі не було.
Капітан був високий, дорого одягнений. Тонкі риси начисто поголеного лиця натякали на благородне походження. З під капелюха стирчала біла перука Зазвичай він був стриманий, ходив по палубі з нудьгуючим виразом лиця. Тепер він не нудьгував.
- Здається ви знервовані – позаду капітана стояла висока постать в брезентовому плащі з капюшоном.
Капітан відповів не одразу. Він був зайнятий роздаванням указів. Періодично його голос заглушав грім.
- Добре казати вам, майстер Кайтім – відповів той – а мені ця шхуна дорога. Це мій хліб, що от-от перекинеться.
- Скоро все затихне – заспокоїв Кайтім.
Каптур заважав капітану нормально роздивитись лице пасажира. Єдиного пасажира. Видно було лише густу чорну бороду. Проте старим Кайтім не був: голос його був наповнений силою та жвавістю. Досвід капітана підказував, що той був молодим.
- Здалось вам в таку пору в Антарію! – плювався капітан – сезон штормів закінчився всього через два місяці…
- Через два місяці вам би не заплатили цю ж суму – спокійно відповів Кайтім – вона була б в рази менша.
- Мертвим золото не потрібно, майстер, Кайтім! – відказав той.
- Чому ж люди готові жертвувати життям заради нього?
Капітан не відповів. Він знову зайнявся роздаванням розпоряджень. Пасажир не йому не подобався. Таких як він називали характерниками. Орки, люди, ельфи, гноми, гобліни та інша нечисть котру капітан навіть за лайно не тримав. Як їх набирали не знав ніхто. Хтось казав, що характерником потрібно народитись. Хтось казав, що це злодії та вбивці, що хочуть уникнути правосуддя та отримати нову личину. Капітан схилявся до другої версії – надто таємничий був цей Кайтім. Маги от для прикладу, тримали себе вище за всіх. Паладіни – ходили з скляними очима, торочачи, що за прекрасне життя чекає їх після смерті. А от ці…
Але капітану було не до єдиного пасажира. Шторм грозив перекинути його корабель.
- Майстер характернику, ви б допомогли – в відчаї попросив капітан.
- Я? – здивувався той – я не моряк, чим ж я допоможу.
- А як же магія, що тече в крові характерників?
- Повинен вас розчарувати – відповів Кайтім – я нажаль не зовсім маг, а навіть якби й був то навряд чи допоміг би. Погода це стихія мольфарів. Навіть маги не беруться міняти її.
- Толку від вас – ображено кинув капітан.
- Згоден. Проти мощі стихії я безсилий. Напади на вас пірати…
- Та ну, не наврочте!
- Тьфу, тьфу, тьфу – Кайтім сплюнув через ліве плече і постукав по дерев’яній кормі корабля.
Матроси пообв’язувались мотузками до корабля, щоб бува нікого не викинуло в море. Потрапити в воду під час такого – рівно-сильно смерті. Але їхні молитви все ж дійшли за адресою. Шторм втрачав свої сили. Небо попереду ставало чистим, безхмарним.
- Рульовий! – закричав капітан – Рульовий, гарпун тобі в дишло! Де ти, сука, лазиш?!
До них поволі підходив старий дідок. Однієї ноги в нього не було Голова була зверху лиса, лишень по боках стирчали снопи сивого волосся.
- Та йду я, йду.
- Давайте пане Міськін! – капітан пом’якшав, вступаючи дорогу.
Підійшов до Кайтіма. Характерник видно перетравлював щойно побачене.
- Пан Міськін кращий рульовий, що я бачив – прошепотів капітан – але в шторм я беру командування на себе. Корабель то мій, тож в такі моменти відповідальність за все лежить на мені. Це просто нерви, не зважайте.
Характерник промовчав. Тінь від каптура закривала його лице. Видно було лише бороду.
- Давайте вип’ємо в мене в мене в каюті. Маю прекрасний ром.
Характерник лише всміхнувся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2016
автор: Тост