Жило собі кохання і було,
Але на ньому вже могильні плити.
В які ж бо воно течії спливло,
Що ми не хочем навіть говорити?
І досить звинувачень і всіх слів.
Троянди садиш-камінь не кидаєш.
Бур'ян зірвеш. Зі мною ти посмів
Камінням в душу. Сам... Та сам не знаєш...
І важко так... І сльози по землі
Течуть, течуть, що вже б зробилось море.
Шукаю щось в підпаленій золі.
Ховаю подаровані всі зорі.
Колись мені до одної зірвав,
Колись і небо прихиляв, і сонце.
Тепер лиш вітер в спину цілував,
І плакав дощ в прочинене віконце....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2016
автор: Відочка Вансель