Хатинка постаріла серед гір,
Осунулась та й шамкає з вітрами.
І палко запевняє: вір не вір,
А вся земля усіяна хребтами.
На схилі літ і з висоти років
Старенькій начебто усе видніше.
Проте вітри нестримні і стрімкі,
Тому за горизонтом бачать більше.
Смарагдові узлісся гомонять,
Вони ж бо знають, що зміїні стежки
Біжать униз, де гине благодать.
Гірські хребти – страшних драконів рештки.
В хатинці жив колись рудий мольфар,
Із променів зіткав собі свитину,
Казав: «Зготую я такий нектар,
Що воскресить дракона. І полину».
Таки полинув, а хребти лежать,
У хмарах не літають вогнекрило.
В хатинці цвіркуни, тьмяніє гладь,
Погасла казка: в горах задощило.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2016
автор: Олена Галунець