втомлені очі зависли в просторі на стіні
наяву не бачу нічого, і уві сні
снів я взагалі бачити не встигаю, якщо чесно,
тому що я раб
і як у рабів водиться, прокидаюся я разом з півнями,
які ще не співали
співати уу нашій країні - це вже ніби збочення
кожного парного числа місяця у нас скорботи за загиблими,
вшанування пам ’яті жертв голодомору, чорнобилю, майданівців чи атошників
ми не виходимо з цього замкненого колеса,
тож щоб якось триматися приймаємо колеса чи колесимо
кудись подалі
дихаю я, як і всі, трохи обвугленими легенями
обвуглити їх навіть треба, аби якось зігріти внутрішні пустоти
та підстрахувати себе на випадок старкуватої самотності
при думці про старіння в цій країні в мене кліпає око
нервово здригається серце
і ганяє, ганяє кров, примушує шукати світла в тунелі
або ж занять, якими можна позайматися там без світла
але не спати, ні, спати ніколи.
хоча
ТАК
ХОЧЕТЬСЯ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2016
автор: скло вітрин