Ніч дощами хлюпала Пригадала вербонька,
у травневу зливу. коли молодою
Верба важко дихала, було її серденько,
схилившись донизу. сповнене любов"ю.
Тріпотіла листячком
в сяйві над водою.
Не стрічалась з лишеньком
восени й зимою.
Поруч неї лагідний Вербичка привітно
кленочок стояв. йому посміхалась.
Молодий і гарний Гілочками ніжно
вербу чарував. до нього торкалась.
Клен свою вербиченьку
любив й шанував.
Від морозу в зимоньку
її захищав.
Та одної весноньки Та його вербиченька
вода вирувала. води не злякалась.
І клена коріннячко Врятувать коріннячко
рвала й вимивала. вона намагалась.
Вдячно клен дивився
на свою вербу.
Богові молився
і шептав: "Люблю!"
Якось на світанку Відплив вже кленочок
верба задрімала. сумний за водою.
А коли проснулась, Лиш його листочок
клена вже не стало. залишивсь з вербою.
І з тих пір в зажурі
живе та верба.
Дні і ночі хмурі,
бо клена нема.
В пам"яті кленочок Вода знову хлюпає
весь час ожива. у травневу зливу.
Кленовий листочок А верба все думає,
верба зберегла. що була щаслива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667252
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 20.05.2016
автор: геометрія