Напрочь путь ко мне отрезая,
чтоб не видеть и не писать,
ты еще пожалеешь, знаю,
станешь локти себе кусать.
Чтоб не видеть...
Но ты увидишь.
Взглянешь — взгляда не отведешь.
Ты в метельную полночь выйдешь,
а от памяти не уйдешь.
— Обхватить бы двумя руками,
унести б ее за моря!
Почему же она такая?
Отчего она не моя?
Снег летит над землей застылой,
снег рассыпчатый и сухой,...
А ведь было бы счастье, было,--
оказался кузнец плохой.
Переклад:
Геть відрізав шлях до мене,
Щоб не бачити, не писати.
Пожалкуєш ти- напевне
Будеш лікті собі кусати.
Щоб не бачити…
Та побачиш.
Глянеш - погляд не відведеш.
Підеш в ніч, себе не пробачиш
І від пам’яті не втечеш.
- Обійняти б міцно руками
та віднести її за моря!
То чому ж вона між рядками?
І чому вона не моя?
А зима кує зимні пута,
Сніг вкриває м’який-м'який.
Щастя бути, могло б і бути...
Коваль трапився лихий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2016
автор: Dixi