За пагорбом твоїх ключиць
Видніє інший світ.
Йому відтяли руки, щоб
Відучити рахувати час.
І вирізали рота,
Щоби не було чути крику.
Є тільки слух
Долин, гаїв, лісів.
І зір, що зріє чорно-біло,
Мов полотно того
Кіно, де образ
Погляду голубить досі.
Поглянь на велич трав,
На простоту дерев:
Їх хилять бурі,
Але вони вмостилися у лоні
Супокою.
Поглянь на скло води,
Вона лежить збагненним
Плесом,
Бо знає все,
Хоча не прагне таємниць.
Перед сяйливим небом
Ти падай ниць,
Хай розум ошаліє
Від пристрасті,
Що позбавляє дум.
Тепер скаліч ім’я
Й іди до самозламу,
Щоб жодна влада не торкнулася
Твоїх блаженних днів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666499
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2016
автор: Олена Ганько