Шо, ныц ны дівка мні?
Шчыбэчэ дэнь. Шчыкочэ гаж шпакамы.
А я но ж во косю собі пожер,
Шо розвырнувсь на посылінцы дбайно
І влюблюе но всіх пташын.
Но… ек жэ, ек шчэ й мні пійты до звір
Да запалатысь так, помыз ногамы з,
Ек та во ведьм. Ну, в інтырнэті дэсь:
Во, віш, цыцкы якы в красы?
Нет, ны колышэ вжэ мынэ дібілк.
Спознав я гор од йіх.
А не – то мало жэ красів
І сярод дітк Братків.
Вот: поглядім на зірк.
Шо вам тут мало?
Шчочок? Губк? Гочів?
Эх, вы, марнотьте сыл!
Ведь Львічка жэ во птіц:
Лытыть, бы стрілк!
Куды! А ну, сюды!
Здыймысь, ах, міск, ув дідк!
І радый я! бы 100 пыньків,
Шо й коло йіх с пар квітк.
Ныма ж в мынэ дочкы.
Оно шо й шлэ на ніч пайкы зь:
Папанька! З днём дісятэй стычк!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2016
автор: Кобзар Лаборськый