***
Налий мені отрути у келих сподівань.
Я питиму маленькими ковтками.
І по краплинці буду умирати.
Бо що мені життя, без рук твоїх,
і без очей,
без дихання на двох.
Над вох безсоння.
Бо що мені весна без вікон наших?
День - і все, обмерлий цвіт паде під ноги.
Як тіні перших образів в чужій кімнаті.
До них молитися не будеш,
вони глухі до іномовних молитов.
Душа німіє, бо розуміє,
що слухати її нема кому,
а сподівання - тільки павутинка,
що зіткана умерлим павуком.
Його напевне також отруїли,
бо жити не зумів у темному куті
самотності...
10.05.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665209
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2016
автор: Леся Геник