Душа дерева (сонет)

Сюди  дорога  не  веде  -  звивається  змією.
В  туманній  вогкості  стирається  трави  іржа,
Пастельним  світлом  вкутана  розсіяна  межа
Між  вічним  небом  і  повік  забутою  землею.  

Загине  в  тихій  млі,  та  знов  воскресне  із  зорею,
Вростає  в  пустоту  із  коренем  його  душа,
Така  ж  уразлива,  мов  ледь  опушене  пташа,
Промінням  сонця  пещене  й  поколене  стернею.

Замість  годинника  і  друга  має  тінь  нетлінну,
В  статичності  весь  вік  живе,  а  час  же  швидкоплинний!
Не  може  йти:  гілки  –  то  ноша,  а    кора  –  чужа.

Вночі  не  спить,  а  кожну  мить  в  зірках  шукає  лики.
Якби  пробачили,  злетіла  б  у  простори  дикі
У  дерево  за  гріх  закована  людська  душа.

                                                                                 
                                                                           ©  Олена  Галунець

Фото  -  Олег  Кругляк

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665010
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 10.05.2016
автор: Олена Галунець