[i]Пам`яті Кабана Григорія Мартиновича[/i]
Занадто багато суму,
зібралось в хмарному небі -
всі знали, ніхто не думав...
Сьогодні ж прийшли до тебе!
Та цього ти вже не бачив,
не чув, не сміялись очі.
Ти кожному з нас пробачив -
сказати ж не було мо́чі.
Здригалося небо від грому,
кружляв одиноко лелека,
як несли від рідного дому
в дорогу близьку і далеку.
Зірвався на мить і вітер,
немов не хотів пустити.
Покрили подвір`я квіти...
Учитель пішов спочити...
Дзвінок продзвенів востаннє,
Із пам`яті спогад рине,
Зітхання, в сльозах прощання.
Душа понад світом лине.
[i]Здригалося небо від грому,
кружляв одиноко лелека,
як несли від рідного дому
в дорогу близьку і далеку.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664543
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.05.2016
автор: Ксенія Фуштор