Учитель пішов спочити…

[i]Пам`яті  Кабана  Григорія  Мартиновича[/i]

Занадто  багато  суму,  
зібралось  в  хмарному  небі  -
всі  знали,  ніхто  не  думав...  
Сьогодні  ж  прийшли  до  тебе!
Та  цього  ти  вже  не  бачив,  
не  чув,  не  сміялись  очі.
Ти  кожному  з  нас  пробачив  -  
сказати  ж  не  було  мо́чі.
Здригалося  небо  від  грому,
кружляв  одиноко  лелека,
як  несли  від  рідного  дому
в  дорогу  близьку  і  далеку.
Зірвався  на  мить  і  вітер,
немов  не  хотів  пустити.
Покрили  подвір`я  квіти...
Учитель  пішов  спочити...
Дзвінок  продзвенів  востаннє,
Із  пам`яті  спогад  рине,
Зітхання,  в  сльозах  прощання.
Душа  понад  світом  лине.

[i]Здригалося  небо  від  грому,
кружляв  одиноко  лелека,
як  несли  від  рідного  дому
в  дорогу  близьку  і  далеку.[/i]

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664543
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.05.2016
автор: Ксенія Фуштор