Живе поміж дерев у парку
Кривенький, але лагідний ліхтар.
Ми друзі з ним давно - ще змалку,
Він – моє сонце, я – його Ікар.
Раз чи два він згасав, напевно,
А я не раз - згасала повсякчас.
Кожен день був крихкий, непевний.
Лікарня – рятівник і Алькатрас.
Лиш друг-ліхтар з вікна палати
Підморгував бадьоро і світив.
І я, заморена й крилата,
Ковтала світло, що давало сил.
Я вдячна: не скупивсь на світло,
Смутні полотна ночі прорізав,
Матусі мерехтів привітно,
Кидав муар на літню зелень трав.
Минулося, мов сон вчорашній…
Я в парку, ось - ліхтарик, там - вікно,
Дитя за склом стоїть сердешне,
Ковтає світло всім смертям на зло.
Біда запрошень не чекає,
Не оминає й діточок малих,
Не сушить ріки сліз безкраї,
Що з щік стікають стомлено-блідих.
Біда живе з початку людства,
Щасливий той, хто не зустрів її.
У Бога не просіть багатства -
Просіть здоров’я діткам на землі.
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664295
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.05.2016
автор: Олена Галунець