Ніякі скарби не замінять родину,
Цінніше немає за рідну людину,
Не варті нічого ні срібло, ні злато,
Коли ти забудеш сестру свою й брата.
Ти, ніби, себе позбавляєш коріння,
Великого древа ти – Боже творіння.
Не можна цуратись ні мами, ні тата,
Ні роду, з якого родина почата,
Не можна безпомічну кинуть дитину,
Позбавити роду...Якщо ти – людина.
Не можна сирітку на світі згубити,
Бо як же самому тоді можна жити?
Поваги чекають в стареньких сивини,
А ти – поважай! Якщо,справді, людина.
Частинкою будь величезного роду,
Не буде тоді і тобі переводу!
Не можна продати свою Батьківщину -
Не будеш бо схожим тоді на людину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663774
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.05.2016
автор: Шостацька Людмила