Гаптований і працею, і кров’ю
Його життєвий килим непростий,
Того простого хлопця з Придніпров’я,
Що будував, потім… зривав мости.
Хто може знать, що відчуває мати,
Коли їй доведеться вибирать
Між смертю чорною уласного дитяти
І смертю власною? «О, тільки не вмирать!» –
Аж прохрипів в думках відважний воїн.
Тепер досвідчений уже сапер,
Закон жахливий є у кожній з воєн –
Він пересвідчився у цім тепер.
«Свій перший міст зірвав я, потім другий –
Страшна то місія – стрілять в своє дитя.
А ще тоді утратив свого друга…
Важкий солдата шлях до тих звитяг.
Та все ж пройшов… Ногою поплатився –
У Чехії лишилась назавжди.
А повернувсь – складать проекти вчився,
Щоб відновити зірвані мости.
І будував мости й складні дороги,
Асфальт, пісок і щебінь рахував,
Не признавався, був що одноногим,
Державі ж бо мости заборгував…»
Цю розповідь десяток років тому
Я чула від старого дідуся.
І вік його, і від роботи втома
Позначились. Та мова ще не вся
Про цю людину, може, й не героя,
Та чоловік він, справді, не простий:
Любов, відповідальність – його зброя,
І непрості він будував мости.
Це ними шлях нам прокладав в майбутнє.
Його забули, як і величать.
Чи можна ж про таких людей забути –
Діла ж їх служать нам і теж… мовчать.
Якщо будуєм ми нове суспільство,
Фундаментом йому є ті мости,
Що збудували люди, ці й первісні,
Вони є втіленням людської доброти,
Любові і поваги, і уваги,
Бажанням гідним край свій зберегти,
Часу вони не мали на розваги,
Бо важливіш були дороги і мости… 5.01.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663606
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.05.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)